Ця подія відбудеться 2 квітня 2024 року. Заяву до Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України (Реєстр збитків), зможе подати будь-яка постраждала фізична чи юридична особа, а також наша держава, яка теж зазнала суттєвих втрат через російську агресію. Розпочне роботу Реєстр з прийому заяв щодо першої категорії, а саме: заяви від фізичних осіб, які втратили житло або їхня житлова нерухомість була пошкоджена. В подальшому міжнародний Реєстр збитків акумулюватиме інформацію про різні категорії постраждалих, зокрема й тих, які зазнали сексуального насильства, пов′язаного з війною (СНПК). Хто та яким чином зможе скористатися можливостями Реєстру збитків й мати право на отримання компенсацій, розмовляємо із заступницею міністра юстиції України Іриною МУДРОЮ.

 

– Що спонукало до створення міжнародного Реєстру збитків?

 

– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, юристи зрозуміли, що не існує дієвої судової інституції, куди постраждалі, які зазнали як матеріальних, так і нематеріальних збитків, могли б звернутися, щоб отримати компенсацію. Вкрай необхідно було знайти або створити механізм, який би дозволяв це зробити. Тож у травні 2022 року Указом Президента України була створена робоча група, до складу якої увійшли представники органів державної влади, зокрема Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, правоохоронних органів, а також провідні міжнародні юристи, яка запропонувала концепцію створення та впровадження міжнародного компенсаційного механізму.

 

Концепцію створення міжнародного компенсаційного механізму підтримали потужні міжнародні організації. З цього приводу було ухвалено низку резолюцій Парламентської Асамблеї Ради Європи, рішень Комітету міністрів Ради Європи.

 

У листопаді 2022 року ця концепція була представлена перед Генеральною Асамблею Організації Об′єднаних Націй. І Резолюція Генасамблеї ООН «Подальший захист та відшкодування збитків за агресію проти України» від 14 листопада 2022 року стала тим юридичним і політичним підґрунтям, яке приведе нас до створення міжнародного компенсаційного механізму.

 

Цією Резолюцією Генасамблеї ООН було закладено три основні положення. Перше – це те, що росія винна в скоєнні міжнародного протиправного діяння у зв’язку з агресію проти України. І росія зобов′язана виплатити репарації відповідно до норм міжнародного права.

 

Друге положення про те, що існує необхідність у створенні механізму для отримання репарацій за шкоду, збитки, пошкодження, втрати, спричинені російською агресією.

 

І третє положення Резолюції Генасамблеї ООН – вона рекомендує державам-членам Генасамблеї ООН створити міжнародний реєстр збитків як базу даних, куди можна зібрати всю інформацію про постраждалих, про завдану шкоду, збитки з урахуванням доказової бази, яка підтверджуватиме цю інформацію.

 

Резолюцію підтримали 94 країни-члени Генасамблеї ООН, 13 проголосували проти. Україна разом із найближчими союзниками почала реалізовувати цю Резолюцію. Першим етапом до створення міжнародного компенсаційного механізму була підготовка Реєстру збитків. Для того, щоб він мав юридичну легітимність, визнавався в світі та підтримувався міжнародними партнерами, необхідно було запровадити міжнародний Реєстр збитків. На підставі зібраної Реєстром збитків бази даних комісія із розгляду заяв (компенсаційна комісія) зможе винести рішення щодо призначення конкретних сум до компенсацій, які підлягатимуть виплаті конкретній постраждалій особі. Безумовно, ці рішення мають бути юридично легітимними, адже це не будуть судові рішення, а рішення адміністративної комісії.

 

Реєстр збитків у своїй роботі керується віктимоцентричним підходом, тобто, турбуючись про людей, яким було завдано страждань. Оскільки мандатом Ради Європи (РЄ) є захист прав людини, було визначено, що Реєстр збитків створюватиметься під егідою цієї міжнародної структури. І вже в травні 2023 року, тобто менше, ніж за 8 місяців після прийняття Резолюції Генасамблеї ООН, було ухвалено резолюцію Комітету міністрів РЄ про створення Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, до якого долучилися 43 країни і одна міжнародна організація – Європейський Союз, тож маємо на сьогодні 44 учасники.

 

Такого в історії Ради Європи, в принципі, не було, а в світовій практиці маємо лише кілька подібних прецедентів. Наприклад, після того, як Ірак окупував Кувейт, Рада Безпеки ООН в 1991 році вирішила створити Компенсаційну комісію під егідою ООН. Зараз міжнародний компенсаційний механізм запроваджується на підставі часткової розширеної угоди і до неї можуть долучатися не лише члени Ради Європи. В нашому випадку до цієї угоди долучилася вся Група Семи, тобто, зокрема Японія, Канада, США та інші. Тож маємо дуже потужну юридичну підтримку. Легітимність Реєстру збитків не піддаватиметься сумніву ніким. Звісно, окрім росії.

 

Але, як я вже сказала, Реєстр збитків є лише першим етапом створення міжнародного компенсаційного механізму. Другий етап – мегаважливий. Бо зібрана в Реєстрі збитків інформація залишиться лише інформацією, якщо ми не впровадимо механізм, на підставі якого будуть ухвалені рішення про компенсації. Для цього потрібен адміністративний орган – компенсаційна комісія, над якою ми сьогодні працюємо.

 

– Які функції компенсаційної комісії?

 

– Реєстр збитків  приймає та обробляє інформацію, класифікує та систематизує заяви про відшкодування збитків та докази за категоріями збитків. Цю готову базу даних він передаватиме компенсаційній комісії, щойно вона буде створена. Компенсаційна комісія матиме мандат і юрисдикцію на підставі інформації з Реєстру збитків опрацьовувати кожну заяву постраждалої особи і присуджувати суму компенсації. Тобто компенсаційна комісія буде як каталог всієї заборгованості російської федерації. Але хочу нагадати, що коли ми говоримо про Реєстр збитків, то йдеться винятково про грошову компенсацію.

 

За рахунок чого ми виплачуватимемо компенсації? Третя складова міжнародного компенсаційного механізму – це компенсаційний фонд, який за ініціативою України має бути, в першу чергу, наповнений російськими грошима. Чи то від російських активів, чи то від російських продажів нафти та газу, чи від тих прибутків, які генерують російські активи.

 

– Чи надаватимуть кошти для компенсацій наші партнери?

 

– Компенсаційний фонд може отримувати кошти з різних джерел. Якщо будуть бажання, ініціативи держав, громадських організацій, донорів, вони можуть наповнювати компенсаційний фонд своїми грошима чи, наприклад, своїми грошима на виняткові цілі, скажімо, на виплату постраждалим від СНПК. Коли ми розпочинали дискусії з партнерами, то бачили таку їхню готовність. Але поки що це на етапі обговорення, тому що спочатку ми маємо створити компенсаційну комісію, а це займе час.

 

– Повертаючись до російських грошей. Йдеться винятково про державні гроші, які вона тримає за кордоном, чи також про гроші російських олігархів, інших суб′єктів господарювання?

 

– На сьогоднішньому етапі йдеться про російські суверенні активи. Адже ми керуємося нормами міжнародного права. А воно каже, що суверен, який вчинив міжнародне протиправне діяння, зобов′язаний сплатити репарації. Тобто держава має сплатити це своїми коштами. Якщо вона це не робить добровільно, країни вправі застосувати заходи, направлені на примусове виконання порушником свого обов’язку. Тому ми шукаємо шляхи, щоб отримати доступ до коштів, до суверенних грошей російської федерації. Згідно з даними у відкритих джерелах, біля 300 млрд. доларів чи євро російських грошей є в основних юрисдикціях Групи Семи і Євросоюзу. Вони можуть бути доступними за правильно вибудуваної юридичної конструкції та за належних юридичних підстав. Потрібна політична воля, щоб ці кошти забрати.

 

Коли ми говоримо про приватні активи, тут вступають зовсім інші норми права, направлені на захист приватної власності. У деяких країнах це є конституційні норми, тому потрібно вносити зміни до їхніх конституцій. В інших це на рівні джерел міжнародного права, відповідних конвенцій, зокрема Європейської конвенції з прав людини. Тому, коли йдеться про приватні кошти, це складніше зробити, оскільки потрібно довести причинно-наслідковий зв′язок між шкодою і вчиненою росією агресією. А це є судовою процедурою або може бути встановлено в кримінальному процесі, коли здійснюється конфіскація майна. Коли це судова процедура, то процес може тривати роки. І ми розуміємо, з ким ми маємо справу, – з олігархами, у яких дуже багато можливостей, які вони можуть використовувати для його затягування. Тому ми не хочемо зараз свої і так обмежені людські ресурси витрачати на те, що може бути затягненим у часі і не факт, що приведе до позитивного результату. Та й суми приватних активів у порівнянні з суверенними є неспівмірними. А активи після завершення усіх судових процедур і отримання до них доступу потрібно ще продати і сплатити податки, і зазвичай такі активи ще можуть бути обтяжені борговими зобов’язаннями. Тому краще зосередитися на суверенних коштах, які прагнемо забрати до компенсаційного фонду.

 

– Росія намагається зберегти свої закордонні активи. Чи готові наші партнери діяти достатньо радикально на користь України?

 

– Росія витрачає багато коштів і зусиль на поширення своїх наративів за кордоном. Звісно, вони намагаються ідею конфіскації російських активів знівелювати висновками якихось міжнародних юристів. Але нещодавно сім дуже поважних і репутабельних юристів міжнародного права опублікували загальну заяву, якою визнали, що конфіскація російських активів може бути легітимним заходом держав, у яких ці активи перебувають, як контрзахід на російську агресію. Тому сьогодні все менше юридичних аргументів про те, чому це неможливо зробити. Ці аргументи були ще на початку 2023 року. Але відтоді юристи ретельно опрацювали чинні норми міжнародного права і знайшли необхідні юридичні конструкції. Тому про юридичну нелегітимність вже не кажуть.

 

Натомість вступають інші аргументи – фінансові. Коли кажуть, що якщо будуть конфісковані активи в євро чи в доларах, то це вплине на фінансову стабільність Європи. На це теж знайдені контраргументи і досить потужні. Альтернативі долару й євро немає. Сьогодні долар охоплює 59% всіх світових резервів, євро – 20%, по 5% – ієна, фунт стерлінгів і рупія, решта – менше 5%. Коли ми кажемо, що буде недовіра до євро і долара, то в якій валюті будуть зберігати валютні резерви? Навіть країни Азії і східної частини світу не зберігають резерви в юанях чи рупіях.  

 

Група Семи має одностайно ухвалити рішення про застосування контрзаходу, і це є нівелюванням ризиків, пов′язаних із фінансовою нестабільністю чи зменшенням привабливості євро чи долара. Якщо це буде рішенням Сполучених Штатів Америки, Європи, Великої Британії, Японії, не виникатиме альтернатив, у яких інших валютах розміщувати резерви.

 

Тож, коли було наведено досить потужні аргументи, чому фінансові ризики є необґрунтованими, виникає третя компонента ризиків – політична. І тут ми стикаємося власне з політичною волею. Чи є ця воля? На сьогодні ми її не бачимо.

 

Системоутворюючі компанії тих же європейських юрисдикцій – Франції, Німеччини чи Бельгії досі працюють у росії, для них бізнес – це просто бізнес. Вони вважають, що все рівно буде мирова угода і вони повернуться до звичайного ведення бізнесу в росії. Їхні страхи втратити там колосальні прибутки превалюють. Тому вони тиснуть на лідерів своїх країн, щоб ця конфіскація не відбулася.

 

Наприклад, у країнах ЄС заблоковані понад 200 млрд. євро російського Центробанку. Більша їхня частина зберігається в міжнародному депозитарії Euroclear. Він не хоче позбутися такої суми грошей, бо має з них зиск – за 2022-2023 роки заробив на них 5,2 млрд. євро. Просто з нічого. Оскільки ці кошти є заморожені, прибутки самі йдуть до рук.

 

На уряди західних країн тиснуть потужні компанії, центробанки, які не хочуть позбавитися такої суми грошей і такого вкладника як росія. А такі відмовки, як зниження привабливості чи довіри до європейських фінансових інституцій чи тим паче колапс фінансової стабільності – є нічим не обґрунтовані.

 

Тому, на жаль, існує політична кон′юнктура. І ми маємо працювати на рівні керівництва нашої держави, державних органів з європейськими лідерами для того, щоб це рішення все-таки було прийнято.

 

– Яким чином міжнародний Реєстр збитків враховує права постраждалих, зокрема від СНПК? Хто може звернутися до цього Реєстру – держава, юридичні особи чи звичайні люди? Якою має бути процедура звернень?

 

– Від початку Реєстр збитків створювався таким чином, щоб охопити максимальну кількість категорій збитків. Нещодавно Світовий банк разом із європейськими партнерами оцінив загальні збитки України у 486 млрд. доларів. Це лише втрати держави – інфраструктури, навколишнього середовища, культурної спадщини тощо. В цьому розрахунку немає збитків, завданих фізичним особам – як матеріальних, так і нематеріальних, і збитків, завданих бізнесу. Тому ми вважаємо, що Реєстр збитків має покрити всі категорії збитків.

 

Український уряд, перш за все, проаналізував, які види збитків взагалі мають місце після повномасштабного вторгнення. Ми співпрацювали з усіма державними органами, органами місцевої влади і зібрали біля 30 видів категорій шкоди і збитків. Оформили їх та передали до обраної Ради міжнародного Реєстру збитків. Вона затверджує правила та процедури роботи Реєстру збитків й категорії збитків. До Ради Реєстру збитків входять 7 членів Ради Реєстру збитків – 1 членкиня від України і 6 обрані іншими учасниками Реєстру збитків.

 

Уся шкода, завдана злочинами російської агресії, включаючи СНПК, тортури, будь-яку шкоду, завдану особистій недоторканості, повинна бути зафіксована в Реєстрі збитків. Переконана, таке рішення Рада Реєстру збитків неодмінно ухвалить.

 

Що потрібно робити людині, яка зазнала такої шкоди? Заяву може подати будь-яка постраждала особа – чи фізична особа, чи бізнес, чи держава, бо держава теж є постраждалою в цій агресивній війні. Ми вибудовуємо роботу міжнародного Реєстру збитків, щоб не спричиняти повторної травматизації постраждалій особі, яка вже подала інформацію про вчинене щодо неї насильство – чи в правоохоронні органи, в поліцію, в прокуратуру, чи в громадські організації, чи в український національний Реєстр постраждалих від СНПК, створення якого зараз обговорюється. Так, заяву до міжнародного Реєстру збитків має подати постраждала особа. Але інформацію про неї міжнародний Реєстр збитків має отримати зі згаданих джерел.

 

Міжнародний Реєстр збитків – це цифрова платформа, куди мають подаватися електронні дані. Передбачається, що ми разом з Офісом Реєстру збитків, який буде створено в Україні,  підготовимо інформаційну кампанію, яка надасть роз′яснення людям, що робити. Працюватимемо, зокрема в регіонах.

 

– В Україні планують створити свій реєстр збитків постраждалих від російської агресії. Як буде налагоджена співпраця та чи не дублюватимуть реєстри один одного?

 

– Міжнародний Реєстр збитків налаштований на співпрацю з українськими реєстрами. Щоб отриману ними інформацію можна було легко передати до нього через застосунок «Дія». Але якщо за внутрішнім реєстром будуть сплачені вже якісь компенсації, то подвійної виплати бути не може, ця інформація також повідомлятиметься міжнародному Реєстру збитків. Інша річ, що одна людина може отримати шкоду різного виду – не лише зазнати СНПК, але й втратити домівку, втратити рідну людину, яка загинула через війну. Вона зможе подати заяву на відшкодування кількох видів шкоди. І, відповідно, отримати іншу компенсацію за інші види шкоди.  

 

Тому співпраця між міжнародним Реєстром збитків і внутрішнім реєстром повинна бути. Але якщо внутрішній реєстр створюється як комплементарний реєстр для організації роботи міжнародного Реєстру збитків, то має враховувати правила, процедури роботи міжнародного Реєстру збитків і категорії і класифікації збитків. Коли запрацює міжнародний Реєстр збитків, цей внутрішній реєстр може бути допоміжним.

 

– Наявність цих двох реєстрів – чи не заплутає вона простих людей?

 

– Якщо людина хоче отримати компенсацію, вона повинна звернутися до того реєстру, який здатен забезпечити такі виплати. Якщо це просто реєстр, який акумулює перелік постраждалих без виплати компенсацій, то вона туди може податися, але повинна розуміти, що компенсації не отримає. Якщо постраждала особа хоче отримати компенсацію від акту російської агресії, то має податися до міжнародного Реєстру збитків.

 

Я думаю, що для бізнесу такі питання не є критичними, вони мають юристів, які розберуться, що та до якого реєстру подавати. Складними вони є для звичайних людей, особливо для тих, хто живе на територіях, які страждали та досі страждають від російської окупації. Необхідно чітко відпрацювати всі алгоритми роботи з ними, зокрема інформаційно-роз′яснювальної. Чи їм потрібно дві заяви подавати, чи достатньо однієї – до внутрішнього реєстру, а він буде зобов′язаний передати її до міжнародного. 

 

Ми не можемо взяти якийсь приклад і застосувати до України. Бо його немає. Ми самі все це створюємо. І випробовуємо, як буде краще, легше, зручніше. Ми зараз багато працюємо з ІТ, бо розуміємо, що не кожна людина може мати доступ до смартфону із виходом в Інтернет, щоб цю інформацію подати. Тому намагаємося визначити в кожному регіоні такі хаби, куди звертатися по інформацію для наступних дій. Як центральний орган виконавчої влади відпрацюємо ті механізми, щоб доступно донести до людей, що їм потрібно зробити. Це будуть і піар кампанії, і робота з місцевими адміністраціями, з органами самоврядування, щоб вони цю інформацію доносили. Можливо, використовуватимемо й безоплатну правову допомогу, щоб наші юристи надавали роз′яснення громадянам. В центрах адміністративних послуг, куди люди зазвичай приходять, вони матимуть можливість отримати інформацію про роботу Реєстру збитків.

 

– Чому міжнародний Реєстр збитків фокусується винятково на збитках, які завдала росія після широкомасштабного вторгнення, хоча російсько-українська війна розпочалася ще в 2014 році?

 

– Проблематика ця лежить в юридичній площині. На жаль, з 2014 року по 24 лютого 2022 року, попри те, що світ не визнавав анексію Криму, засуджував дії росії на Донеччині, Луганщині, але він жодного разу не визнавав це агресією. А власне агресія визнається міжнародним протиправним діянням, яке тягне за собою виплату репарацій. Російська агресія була визнана Парламентською Асамблеєю Ради Європи, ГА ООН лише після 24 лютого 2022 року. Тому міжнародний Реєстр збитків покриватиме лише збитки і шкоду, завдані після 24 лютого 2022 року.

 

Але це не говорить про те, що ми, юристи, не шукаємо шляхів, як адресувати питання шкоди, втрат, завданих з 2014 року. Наприклад, щодо Криму було використано такий механізм, як двостороння угода по захисту інвестицій, якою скористалося багато українських інвесторів. І вони отримали рішення в міжнародних інвестиційних арбітражах про компенсацію збитків за втрачені активи в Криму.

 

Але ми говоримо про матеріальні збитки, про компенсацію втрачених активів. Про нематеріальні збитки – наразі ми не знайшли правильної юридичної конструкції, куди можна було б звернутися. Але ми працюємо над тим, щоб, коли буде створена компенсаційна комісія та компенсаційний фонд, рішення міжнародних судів, які будуть на руках чи у людей, чи у бізнесу, можна було монетизувати з цього компенсаційного фонду. Якщо грошей вистачить, звісно. Тому що перше питання – компенсувати за шкоду після 24 лютого 2022 року. І в пріоритетному порядку будуть фізичні особи.

 

– На вашу думку, як скоро в Україні може бути створений реєстр постраждалих від російських злочинів, зокрема від СНПК?

 

 – Законопроєкт про створення такого реєстру підготувало Міністерство соціальної політики. Можна зрозуміти органи влади, які хочуть створити бази даних з обліком постраждалих від СНПК чи пошкодженого майна тощо. Але потрібно визначити, для яких цілей вони створюються. Просто, щоб мати цю базу даних в Україні, чи вони створюються для конкретних цілей. Якщо для цілей компенсації, то звідки ми братимемо потрібні для цього гроші? Адже коли ми це робимо внутрішньо без прив′язки до норм міжнародного права, ми тут не можемо претендувати на компенсацію за рахунок російських активів. Це має бути державна допомога.

 

Є дуже хороші ініціативи, але ми маємо прагматично порахувати, чи є в нас на них гроші.

 

Якщо ми створюємо ці реєстри, щоб допомогти людям отримати компенсації за рахунок російських активів і визнавати це репараціями, то маємо ці реєстри узгодити з міжнародним Реєстром збитків. Вони повинні бути комплементарними однозначно. Тому спочатку слід дочекатися правил і процедур, категорій збитків і постраждалих, які визначить міжнародний Реєстр збитків, і на їхній основі створювати внутрішні реєстри, які допомагатимуть міжнародному Реєстру збитків працювати.

 

– Коли постраждалі зможуть скористатися можливостями міжнародного Реєстру збитків?

 

– Як людина, у якої теж загинули друзі, а багато друзів втратили свої домівки і зазнали біди від цієї війни, я б хотіла та роблю все можливе, щоб це можна було вирішити якомога швидше. Але ми розуміємо, що зараз юристи просто змінюють норми міжнародного права. До цієї війни не було відповіді, як швидко отримати компенсацію збитків від війни. Ми маємо зараз цю відповідь надати. На жаль, міжнародне право не працює таким чином, що сьогодні ти захотів і завтра щось створив. Для того, щоб у нас був механізм, прийнятний для всього світу, він має бути схвалений глобальною спільнотою. Глобальна спільнота – це, насамперед, ООН.

 

На жаль, міжнародні партнери не готові одномоментно створити весь механізм. Вони вбачають правильність і виваженість у покроковому підході. Тому для нас великий плюс, що увесь цей механізм був схвалений, для нас великий плюс, що вони визнали необхідність у кожному кроці. Але вони ідуть кожним кроком окремо, не паралельно. Створили Реєстр збитків – перейшли до компенсаційної комісії. Компенсаційна комісія – це щонайменше рік часу, тому що це міжнародна угода, яка має обговорюватися, підписуватися, ратифіковуватися парламентами, це щонайменше рік часу. Створення самої комісії, яка вже зможе видавати рішення. Ну і, зрештою, рішення про компенсаційний фонд. Не обов′язково його створювати з нуля, можна використати будь-який фонд, куди передати російські активи.

 

Тому це копітка філігранна юридична робота, яку важко пояснити пересічному громадянину, котрий втратив домівку чи постраждав від СНПК. Держава робить для людей максимально те, що їй зараз під силу. Наприклад, вона створила реєстр пошкодженого та знищеного майна, на підставі якого видає компенсації за втрачене єдине житло – через компенсаційні сертифікати. Але ми теж маємо розуміти, наскільки у нас виснажений бюджет, який не дає нам можливості розгорнутися.

 

Якщо ми кажемо про постраждалих від СНПК, то компенсація – лише одна з форм репарацій. Окрім компенсації є ще робота з психологами, відновлення ментального здоров′я, репродуктивного здоров′я тощо. І громадські організації спільно з державою працюють, щоб уже сьогодні надати ці форми репарацій постраждалим, уможливити їх. Ми не маємо просто чекати, коли отримаємо компенсацію від російських активів, а повинні використовувати наявні можливості – нашої медичної системи, освітньої. Зараз багато донорів готові державі допомагати фінансово – давати своїх лікарів, психологів, організовувати освітні програми.

 

Пообіцяти людям, що вони завтра отримають грошову компенсацію, я не можу. Так само, як і сказати, що грошові компенсації вилікують травми у постраждалих від СНПК. Гроші теж вирішують не все. Сьогодні потрібні спільні зусилля всього суспільства, щоб постраждалі не почувалися відчуженими, приниженими, кинутими. А для цього, в першу чергу, має настати мир. Щоб сирени чи вибухи не повертали до травм.

 

– Чи вірите ви, що росія виплачуватиме Україні репарації?

 

– Особисто я – ні, я не вірю.

 

– Чи можна на неї якось вплинути?

 

– На неї можна вплинути виключно рішенням Ради Безпеки ООН, яке є зобов′язуючим рішенням. Але росія – постійний член Радбезу з правом вето. За 2023 рік на Раду безпеки було внесено 35 рішень щодо України. За всіма росія застосувала право вето.

 

Репарації можуть бути, коли країна є переможеною у війні. Нагадаю, росія визнає свої дії в Україні «спєціальной воєнной операцієй», а не війною. Вони для себе вважають, що у них немає юридичних підстав для сплати репарацій.

 

Ще один варіант – якщо буде міжнародна угода за участю росії, де вона візьме на себе зобов′язання сплатити репарації.

 

Щодо обох варіантів у мене абсолютно немає ілюзій.

 

Тому єдиний вихід – це коаліція країн, яка використає примусові механізми виплати репарацій за рахунок її активів.

 

– Де розташований міжнародний Реєстр збитків?

 

– Він розташований у Гаазі. Ми символічно вибрали столицю правосуддя – там працює Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд ООН, там розташований Палац миру, там був відкритий Міжнародний центр з розслідування вторгнення росії в Україну. І, відповідно, міжнародний Реєстр збитків. Всі ці інституції локалізуються одна поблизу одної.

 

 

 – Коли міжнародний Реєстр збитків розпочне роботу?

 

– Офіційний запуск Реєстру збитків відбудеться 2 квітня 2024 року. На цю дату буде готова перша категорія постраждалих – фізичні особи, які втратили житло. Це та інформація, котру Україна вже має, Міністерство інфраструктури веде реєстр пошкодженого та знищеного майна. За місяць-два фокусуватимемося й на інших категоріях постраждалих щодо фізичних осіб. І ця категорія буде якраз щодо шкоди, завданої особистій недоторканості. Тобто тих, хто постраждав через тортури, СНПК.

 

Думаю, до кінця другого кварталу 2024 року фізичні особи вже зможуть подати туди заяву. Навчати людей її заповнювати ми будемо або через центри безоплатної правової допомоги, або через Офіс Реєстру, який також надасть інструкції органам місцевого самоврядування, куди постраждалі зможуть звернутися.

---

Володимир ДОБРОТА,

Національний пресклуб «Українська перспектива»

 

 

Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.