Національна поліція України відіграє вагому роль у виявленні та документуванні злочинів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), та допомозі постраждалим від них. Чому до складу мобільних груп, створених із цією метою, переважно входять жінки-поліцейські? Яка відповідальність за вчинення злочинів СНПК передбачена українським законодавством?  Як забезпечується доказова база для подальшого розгляду цих справ у судових інстанціях? На ці та інші запитання відповідає Голова Національної поліції України, генерал поліції третього рангу Іван ВИГІВСЬКИЙ.

 

– Якою було ваше перше сприйняття інформації щодо масових випадків СНПК в Бучі та інших деокупованих населених пунктах Київської області? Які відчуття виникали, якими були думки та оцінки?

 

– Моя перша реакція, як, мабуть, і у багатьох – це гнів. Бо вже тоді ми чітко усвідомлювали, що це не просто злочин проти статевої недоторканності, а саме один із найжахливіших видів злочинів, які російські військові використовують для залякування та пригнічення волі мирного населення. Їхня жорстокість не має меж, і такі дії спрямовані на винищення українського народу.

 

Невідворотність покарання – це головне, чого ми прагнули.

 

І досвід підказував, що Буча, Ірпінь, Макарів – це тільки початок того жаху, про який нам доведеться дізнатися.

 

– Які найперші рішення щодо випадків СНПК вами ухвалювалися та з ким вони узгоджувалися?

 

– Одразу після деокупації Київської області інформаційне поле вибухнуло від кількості випадків СНПК, які вражали жорстокістю та цинізмом. Думаю, весь цивілізований світ був шокований масштабом та наслідками злочинів, які скоїли росіяни за досить короткий час окупації. На той час я був начальником Головного управління Національної поліції в місті Київ, а не Головою Нацполіції, а ці злочини були скоєні в Київській області. Проте я знаю, що керівництво держави одразу відреагувало, була поставлена задача розібратися та максимально включитися в процес документування та надання допомоги постраждалим від СНПК.

 

Розуміючи особливість підходу до процесу фіксації таких видів злочинів, за ініціативи МВС та НПУ була створена спеціальна поліцейська мобільна група для виявлення кримінальних правопорушень проти статевої свободи та недоторканності осіб, вчинених військовослужбовцями російської федерації. До речі, так сталося, що саме моя помічниця Ольга Юськевич очолила першу таку групу, яка розпочала свою діяльність на деокупованій Київщині.

 

Першочергове завдання, яке стояло перед групою, було зрозуміти реальну картину. Потрібно було визначити місця перебування потерпілих, свідків, очевидців. Можливо, вони виїхали, а, може, загинули чи їх насильно вивезли за межі території України.

 

Поліція від початку деокупації перебувала на звільнених територіях у великій кількості, щоб швидко та якісно задокументувати воєнні злочини. Для цього навіть з інших регіонів були відряджені поліцейські у складі зведених загонів. Але здебільшого поліцейським надходила інформація про загиблих, факти катування, обстріли та пошкодження майна, а от звернень відносно СНПК було мінімум – люди не бажали про це говорити, намагались уникати цієї теми. Більшість постраждалих замовчують те, що з ними трапилося, оскільки отримали важку психологічну травму та бояться осуду оточення. В таких випадках дуже важливо встановити психологічний контакт між поліцейським та постраждалою особою.

 

– Чи вдалося центральній українській владі вже на початках великої російсько-української війни налагодити координацію державних органів у питаннях виявлення, розслідування та протидії СНПК?

 

– Так, вдалося, тому що саме той механізм, який був напрацьований у тісній комунікації з прокурорами Офісу Генерального прокурора, представниками соціальних служб, закладами охорони здоров’я та органів місцевого самоврядування на самому початку, допоміг виявити та задокументувати значну кількість злочинів СНПК і, як наслідок, потерпілі отримали кваліфіковану психологічну та безоплатну правову допомогу в подальшому.

 

– Яку допомогу Нацполіції у роботі з випадками СНПК надали громадські та міжнародні організації?

 

– Національна поліція одразу залучила до цієї роботи громадські організації (Асоціацію жінок-юристок України «ЮрФем», Центр прав людини ZMINA, ГО «Українська Правова Консультативна Група», ГО «Ла Страда-Україна» та інші) з метою роз’яснення діяльності такої групи та можливого обміну інформацією про відомі факти сексуального насильства у разі їхнього виявлення. Ця комунікація дала гарні результати, оскільки іноді постраждалі вирішують не звертатися до правоохоронних органів, а йдуть саме до ГО за підтримкою. Але навіть у таких випадках ми розуміли, що наші партнери докладуть максимум зусиль, щоб постраждалі ухвалили рішення повідомити про злочин та співпрацювати з нами.

 

– Чи була Нацполіція готова до роботи з випадками СНПК, які вчиняли російські агресори? Чим сексуальне насильство за мирних часів відрізняється від СНПК?

 

– Ніхто не був готовий до таких звірств, але ми швидко адаптувалися до нової страшної реальності. Часу на роздуми не було, треба було діяти.

 

Виявлення факту вчинення російськими військовослужбовцями насильницьких дій сексуального характеру щодо цивільного населення України, військовополонених передбачає необхідність внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією за ст. 438 КК України (Порушення законів і звичаїв війни). За вказані діяння кримінальним законом передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або ж довічне позбавлення волі.

 

Незалежно від статі потерпілої особи, насильницькі дії сексуального характеру, які охоплюються ст. 438 КК України, з об’єктивної сторони можуть проявлятись у: зґвалтуванні, оберненні в сексуальне рабство, примусі до проституції, примусовій вагітності, примусовій стерилізації та інших формах сексуального насильства, які посягають на людську гідність, зокрема образливе та принизливе ставлення та здійснення катувань з каліченням геніталій. Для кваліфікації за цією статтею кількість вчинених насильницьких актів значення не має.

 

Обов’язковою ознакою вказаного кримінального правопорушення є його вчинення в умовах збройного конфлікту, зокрема й після його припинення (наприклад, в частині поводження з військовополоненими). При цьому ведення міжнародного збройного конфлікту передбачає військову присутність країни-агресора на тимчасово окупованій території, що виключає здатність особи в таких умовах виражати вільну згоду на здійснення з нею дій сексуального характеру.

 

Також зазначу, що воєнні злочини не мають терміну давності, тому про те, що особа стала жертвою СНПК, вона може заявити до поліції у будь-який час після скоєння злочину.

 

– Якими є особливості роботи мобільних груп Нацполіції на деокупованих територіях? Як обираються люди для роботи в них?

 

– До складу груп увійшли представники МВС, поліцейські превенції (спеціалісти з реагування на факти домашнього насильства), ювенальні поліцейські, слідчі, психологи.

 

Всі спеціалісти мобільної групи мають відповідний досвід роботи з постраждалими від насильства особами, а також роботи з дітьми. Під час відпрацювання території поліцейські та психологи спілкуються з місцевими жителями, виявляючи факти злочинів сексуального характеру, а також інформують та роз’яснюють, куди потрібно звернутися для отримання допомоги.

 

Правоохоронці розробили інформаційний буклет з актуальною інформацією про допомогу, який ми розповсюдили серед органів місцевого самоврядування, місцевої поліції, закладів освіти, торгівлі, він також безпосередньо поширюється серед місцевого населення під час особистого спілкування.

 

Поліцейські та психологи у складі групи крім того, що документують злочини, орієнтують постраждалих на отримання комплексної допомоги. Йдеться про психологічну, медичну, реабілітаційну, соціальну та юридичну допомогу.

 

Дві третини складу групи – це жінки-поліцейські. Так передбачено з метою налагодження ефективної комунікації з потерпілими, якими є здебільшого жінки або діти. Вони зазвичай не бажають розповідати про те, що трапилось, чоловіку-поліцейському.

 

– Якими є особливості документування злочинів СНПК?

 

– Під час проведення слідчих, процесуальних дій, зокрема під час роботи та спілкування з постраждалими й свідками у провадженні застосовуються положення Кодексу Мурад – глобального кодексу поведінки для осіб, які збирають та використовують інформацію про систематичне сексуальне насильство в умовах конфлікту.

 

Збір та перевірка інформації включає наступні першочергові заходи:

 

• отримання від органів місцевого самоврядування, територіальних громад, комунальних (медзакладів, квартальних комітетів, ОСББ) і соціальних служб інформації про відомі факти вчинення сексуального насильства в умовах воєнного стану, а також про осіб, постраждалих від цих злочинів;

 

• налагодження взаємодії з представниками громадськості відповідної території щодо отримання відомостей про факти сексуального насильства внаслідок війни стосовно цивільного населення громади (орієнтовні дату/час вчинення, інформацію про постраждалих осіб тощо);

 

• проведення поквартирного чи подворового обходу для збирання відомостей (інформації) про відомі факти сексуального насильства внаслідок війни та налагодження взаємодії та підвищення довіри населення до поліцейських;

 

• розповсюдження серед органів місцевого самоврядування, територіальних громад, комунальних і соціальним служб та громадськості листівок з роз’ясненням прав осіб, які постраждали від сексуального насильства внаслідок війни, та інформації щодо можливості отримання допомоги;

 

• орієнтування волонтерських і громадських організацій про інформування членів Робочої групи щодо відомих фактів учинення сексуального насильства внаслідок війни та осіб, які потребують допомоги.

 

Аналізуючи діяльність робочих груп, ми дійшли висновку про високу латентність злочинів СНПК, вчинених військовослужбовцями російської федерації, про небажання потерпілих осіб самостійно звертатися до правоохоронних органів по допомогу, недостатню обізнаність їх зі своїми правами та можливостями щодо отримання допомоги, що, відповідно, потребує індивідуального підходу до потерпілої особи із застосуванням психологічного супроводу.

 

– Ви виявляєте випадки СНПК, фіксуєте та документуєте їх. Як далі просувається справа? Якими є перспективи покарання злочинців?

 

– З часу повномасштабного вторгнення рф в Україну слідчими Національної поліції розпочато (або розслідувалося) 75 кримінальних проваджень за фактами вчинення військовими рф сексуального насильства відносно щонайменше 89 постраждалих: на території Херсонської  області – 47, Київської – 19, Запорізької та Харківської – по 7, Донецької – 6, Луганської, Миколаївської і Чернігівської областей – по 2.

 

Дев’ять кримінальних проваджень розпочато за повідомленнями, опублікованими в медіа, в яких особи потерпілих встановлюються.

 

З’ясовано, що найстаршій постраждалій від сексуального насильства, вчиненого військовими рф, – 82 роки, а наймолодшій – 4 роки.

 

До СБУ за підслідністю передано 18 кримінальних проваджень.

 

Наразі в 55 кримінальних провадженнях розслідування здійснюється слідчими Національної поліції України, з них 4 зупинені на підставі

п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України (підозрюваних оголошено в розшук).

 

Заочно повідомлено про підозру 25 особам, які вчинили такі злочини.

 

У 5 кримінальних провадженнях слідчими НПУ досудове розслідування закінчено та обвинувальні акти відносно 11 осіб направлено до суду (спеціальне досудове розслідування).

 

Національною поліцією вживаються всі можливі заходи з документування та розслідування злочинів СНПК, ми розраховуємо, що в подальшому за підтримки наших міжнародних партнерів усі злочинці будуть притягнуті до кримінальної відповідальності.

 

– Як ви кваліфікуєте  злочини СНПК? Які докази збираєте на підтримку такої кваліфікації?

 

– Злочини СНПК однозначно кваліфікуються як воєнні.

 

Головною ознакою відмежування сексуального насильства в умовах збройного конфлікту (ч. 1 ст. 438 КК України) від сексуального насильства (ст. ст. 152, 153 КК України) є те, що таке діяння вчинене в умовах збройного конфлікту та пов’язане з ним. Усі злочини, пов’язані із СНПК, кваліфікуються за статтею 438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни).

 

Під час збройного конфлікту сексуальне насильство часто є публічним злочином. Публічність посилює відчуття ганьби та сорому. Як наслідок, потерпілі часто вважають себе символом приниження громади, а свідки (родичі, знайомі) відчувають провину, бо не змогли захистити своїх близьких.

 

Що стосується доказової бази, це, в першу чергу, свідчення потерпілих. Також – покази свідків та вся наявна інформація, яка може бути зібрана в ході слідчих дій, кримінального аналізу, – відеоаналітика, сліди, результати судово-медичних експертиз тощо.

 

– Як гадаєте, чому російські військові вдаються до сексуального насильства?

 

– Тисячі воєнних злочинів, які вчиняють російські окупанти та їхні пособники, – це безпрецедентні, зухвалі та жорстокі факти порушення прав людини. Ворог використовує насильство проти цивільного населення як стратегію ведення війни. Це звична тактика росіян, і доказом цього є перебіг інших конфліктів та воєн, раніше розпочатих рф. На мою думку, це один із методів психологічного впливу на цивільне населення, спосіб його залякування та зламу волі для неможливості здійснення спротиву.

 

– Якою є методика спілкування з постраждалими від СНПК?

 

– Коректна та правильна комунікація з постраждаю особою є запорукою побудови довірливих стосунків між поліцейським та постраждалою особою.

 

В першу чергу, необхідно подбати про потреби постраждалої особи щодо її здоров’я та безпеки, надати чіткі та повні відповіді на її запитання, які можуть вплинути на рішення щодо повідомлення про злочин.

 

Важливо запевнити постраждалу особу, що її дії не будуть засуджені, а надана нею інформація буде конфіденційною. Водночас їй необхідно роз’яснити основні заходи та слідчі дії, які будуть здійснені під час організації досудового розслідування.

 

Поліцейські повинні усвідомлювати, що постраждалі особи можуть мати фізичні або когнітивні вади, їхнє поєднання або вади органів чуття, що може вплинути на їхню здатність надавати необхідну інформацію.

 

Через надзвичайно особистісний та чутливий характер сексуального насильства процес спілкування може бути складним як для постраждалої особи, так і для представників правоохоронних органів. Питання про сексуальне насильство мають приватний характер, ⁠що робить їх важкими до обговорення, часто викликає почуття сорому. Довіра постраждалої особи до поліцейських як представників правоохоронних органів ґрунтуватиметься саме на першому контакті або будь-якому попередньому позитивному чи негативному досвіді, який ця людина, можливо, мала раніше.

 

Для поліцейських, які працюють з такими видами злочинів, проводяться спеціалізовані тренінги з урахуванням особливостей розслідування фактів СНПК із залученням міжнародних спеціалістів, практичних психологів тощо.

 

Офісом Генерального прокурора спільно з представниками Національної поліції було розроблено новітні стратегічні підходи, які орієнтовані на постраждалих та свідків, для розслідування справ про сексуальне насильство в умовах збройного конфлікту. Розроблені підходи застосовуються на постійній основі спеціалізованими слідчими поліції.

 

– Як часто представникам Нацполіції доводиться спілкуватися з однією постраждалою особою після виявлення випадку СНПК? Що робиться для уникнення її повторної травматизації?

 

– У переважній більшості випадків поліцейські з метою уникнення повторної травматизації та враховуючи новітні методи роботи з потерпілими та свідками, діючи максимально в їхніх інтересах, намагаються виконувати всі необхідні слідчі та процесуальні дії за участі потерпілих у якомога стисліші терміни.

 

Крім того, під час досудового розслідування за необхідності до потерпілих (свідків) можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законодавством, наприклад: забезпечення конфіденційності відомостей про особу, закритий судовий розгляд, проведення слідчих дій або здійснення судового розгляду в режимі відеоконференції, фізична охорона тощо.

 

– Як можна протидіяти СНПК на тимчасово окупованих територіях?

 

– Підрозділи Національної поліції реагують на кожен факт вчинення злочинів СНПК, зокрема у випадках, коли така інформація надходить із тимчасово окупованих територій: відповідні відомості невідкладно вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Водночас співпраця з потерпілими у таких випадках здійснюється з особливою обережністю, щоб не нашкодити особам, які перебувають під тимчасовою окупацією.

 

Основними труднощами в документуванні та розслідуванні зазначеної категорії злочинів є фізична відсутність потерпілих, свідків та осіб, підозрюваних у їхньому вчиненні. Зазвичай під час звільнення тимчасово окупованих територій воєнні злочинці та їхні поплічники тікають, а питання їхньої екстрадиції чи видачі Україні рф на сьогодні в умовах війни не може бути вирішеним.

 

– Чи вистачає Нацполіції ресурсів для роботи з подолання наслідків СНПК та покарання винних?

 

– Встановлення істини необхідне для здійснення правосуддя, подолання травматичних наслідків цих злочинів на індивідуальному, місцевому та національному рівнях, а також оцінки шкоди, завданої державі та громадянам. Документування воєнних злочинів становитиме доказову базу для подальших судових процесів у національних та міжнародних судових інстанціях.

 

На сьогодні ресурсів Національної поліції для документування та розслідування СНПК вистачає.

 

У подальшому, коли наші території звільнятимуть від ворога і спеціалізовані групи з документування воєнних злочинів працюватимуть з населенням, ситуація може змінитись і виявлення фактів вчинення СНПК буде неминучим. Ми готуємось до такого перебігу подій, готуємо майбутніх слідчих з розслідування СНПК. Зокрема спільно з нашими міжнародними партнерами проводимо відповідні навчальні збори, тренінги, конференції та круглі столи, щоб забезпечити підготовку слідчих за напрямами документування та розслідування таких воєнних злочинів на майбутніх деокупованих територіях.

 

Володимир ДОБРОТА,

Національний пресклуб «Українська перспектива»

 

Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.